ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Перші поселенці на Сокирянщині з’явилися ще на зорі виникнення людської цивілізації, про що свідчать матеріали археологічних експедицій. Їх пошуки увінчалися відкриттям унікальних пам’яток давнини. Особливо цінною знахідкою виявилося житло з кісток мамонтів, яке належало до часів так званої мустьєрської культури, тобто археологічної культури середнього палеоліту-того періоду давнього кам’яного віку, коли жили неандертальці. Завдяки цій знахідці стоянка Молодове (село, яке у зв’язку з будівництвом Дністровської ГАЕС перенесено) стала відома у всьому світі. Знайдено також рештки житлових споруд, кремінні знаряддя, останки мисливської зброї.
Перша письмова згадка про Сокирянщину датується ХVI століттям, коли Османські війська загарбали Молдову і Буковину. Селяни, рятуючись від турецького поневолення, тікали в ліси. Втікачів приваблювали не прохідні ліси, багаті на гриби, ягоди, дичину, джерельну воду, кам’яні печери.
Легенди розповідають, що люди прийшли з сокирами щоб розчистити місце для житла, і їх стали називати «сокирянами», а потім цю ж назву отримало поселення.
Близькість до Молдови, спілкування з сусідами, зв’язки спричинили зміну українського «сокира» на молдавське «секуре», що і призвело до появи іншого варіанту назви Сокиряни-«Секурени», яка існувала до 1944 року.
Основним заняттям жителів було скотарство, землеробство і ремісництво. З 1770 року Сокиряни стали центром торгівлі.
У 1864 році в Сокирянах відкрито початкову школу для дітей заможних громадян.
Наприкінці XIX –на початку ХХ ст. у Сокирянах з’явився невеличкий маслоробний завод, два примітивних підприємства по виготовленню мінеральних і фруктових вод, почав розвиватися лісорубний промисел.
Лише старожили пам’ятають, що на той час у Сокирянах була ґуральня, пивоварний завод, 12 свічкових заводів, кілька водяних млинів. Згодом були відкриті цехи з переробки лісу, перша приватна аптека власником якої був грамотний, інтелігентний, приїжджий чоловік І.Г.Щука. Ліки, а також мінеральні води більш як 70-ти найменувань замовляли і купували багато сокирянців.
На початку 1917 року в Сокирянах вже діяли дві земські школи і гімназія.
У січні 1918 року на Сокирянщині було проголошено Радянську владу, почалася конфіскація поміщицьких земель. У листопаді 1918 року Бессарабію, в т. ч. і Сокирянщину окупували австро німецькі війська, відтак – королівська Румунія .
Місцеві жителі вміло долали труднощі. Сміливо добивалися кращого життя. Однією з його пам’ятних сторінок після визволення Буковинського краю стало утворення 12 листопада 1940 року Сокирянського району.
Після Великої Вітчизняної війни пожвавилось будівництво, розвивалась виробнича сфера. Значні зрушення відбулись у галузях освіти, культури, медицини, торгівлі, транспорту та зв’язку. У 1959 році, коли у місцевому підземеллі розпочали розробку кам’яного кар’єру запрацювало гірничо добувне підприємство. Тоді у нашому краї було налагоджено випуск каменю – черепашечника та вапнякового піску. Ці матеріали відразу знайшли широке застосування у виробництві. Згодом із пиляного в наддністрянських надрах каменю широко розгорнули сільське будівництво – мурували корівники, кормові сховища, траншеї, інші виробничі пристосування, зводили огорожі та вимощували бруківки.
У 60 роках XX століття територія Сокирянщини входила до складу Кельменецького району. Всередині 60 років Сокирянський район відновлено в попередніх адміністративних межах.
У 1973 році на території району, між селами Ожеве та Ломачинці, розпочалося будівництво Дністровської ГЕС та м. Новодністровськ, яке до 2000 року входило до складу Сокирянського району (згідно із постановою ВРУ м. Новодністровськ віднесено до міст обласного підпорядкування).
За роки незалежності на Сокирянщині побудовано багато сучасних торговельних об’єктів, автозаправочних станцій. Поліпшилася архітектура приватних будівель та благоустрій населених пунктів. Активно розвивається підприємництво.
Сокирянщина - прикордонний район. Протяжність контрольованого україно-молдовського кордону складає майже 70 кілометрів. З часу проголошення незалежності України східними воротами Буковини вважають митний пост «Сокиряни». У 2004 році введено в типове приміщення на міжнародному автомобільному переході «Сокиряни-Окниця».
Окрасою Сокирянщини є сади. На території району розташоване підприємство по виготовленню концентрованих плодоягідних соків – філія №1 київської фірми ТОВ «Голдтранс Інтернешнл». За передовою технологією, що відповідає кращим європейським зразкам, тут за сезон виготовляється продукції на 6-7 млн.грн.
Сокирянщина подарувала світу людей, що стали яскравими постатями у багатьох сферах суспільного життя. Серед них слід назвати К.Поповича - видатного вченого, професора, письменника, академіка АН Молдови, творчість і громадська діяльність якого є яскравою сторінкою в історії є яскравою сторінкою в історії українсько-молдовських літературних та культурних взаємин.
Багатий творчий ужинок у нашого краянина почесного жителя Ломачинців та Ново дністровська, члена Національних Спілок Письменників та журналістів України Івана На гірняка, автора збірок п’єс «Пастушок на літо», «Жіноча доля», поетично-прозової книги «Мелодії давньої юності», збірки поезій, прози та публіцистики «Прозріння» та ін.
Добре відомий на Сокирянщині журналіст, прозаїк, фольклорист і народознавець Олександр Чорний, який першим на Сокирянщині зібрав і впорядкував книжечку народних переказів і легенд «Розкажу тобі легенду». Він-автор книги «Диво твориться душею», яка розповідає про красу і багатство краю, чудових майстрів народної творчості. У його особистій колекції писанки-викладанки, що власноручно оздоблені різнокольоровим бісером. У співавторстві з І.Нагірняком та О.Бондарем він написав книги «Новодністровськ засвічує вогні», «Доля врожаями колоситься», «Сердечно вас вітаєм».
Давно знають на Буковині хлібороба і митця романківчанина Василя Гандзія, автора поетичних збірок «Думка сивого жита» та історико публіцистичної книги «Моє село».
Серед знаних композиторів – ім’я заслуженого працівника культури Михайла Мафтуляка, який понад 40 років очолює Сокирянську музичну школу. Він чудовий знавець музичного мистецтва, керівник камерного хору, композитор, автор книг «Допоки музика звучить» та «Першоцвіти».
У районі понад 150 народних майстрів займається гончарством, різьбою по дереву, ткацтвом, вишивкою, виготовляють вироби із соломки тощо.
